Квадроцикл з «Туліци»

Квадроцикл з «Туліци». Продовжуючи розповідати про саморобних конструкціях, представлених на торішньому огляді-конкурсі, ми хочемо на цей раз зупинитися на порівняно невеликій групі трьох-і чотирьох колісних транспортних засобів спеціального призначення.
Їх автори переслідували цілком зрозумілі цілі: заповнити пролом у типаж, зробити для себе щось універсальне, що дозволило б і їздити, як на автомобілі, і орати, як на тракторі. А до того ж залишалося б і відносно дешевим — як мотоцикл.
Відомо, що чим універсальніше якийсь виріб, тим більше воно програє в кожному окремо взятому якості. Напевно, це знали і самодіяльні конструктори, учасники нашого конкурсу. І якщо все ж таки ризикнули, кинулися у вир невідомого, значить, надто велика була потреба в такого роду екіпажах.
Треба віддати належне: кустарі-одинаки з мотором справилися з усіма труднощами: їм вдалося не тільки вирішити безліч технічних проблем, але і намацати нові підходи, показати, можливо, навіть нові напрями для вітчизняної мотопромишленності.
Свою розповідь ми почнемо з квадроцикла (фото 1), основою для якого послужив моторолер «Туліца». Аль Берт Григорович Шумілов зумів досить оригінально поєднати базову конструкцію з додатковим чотириколісним шасі. Це показує, що функціональні можливості серійної машини вичерпані не до кінця.
Передня вісь нового транспортного засобу не має м’яких підвіски, але її конструкція забезпечує надійний контакт з дорогою. Задній міст, також без підвіски, зроблений заодно з рамою, до складу якої органічно входить рама «Туліци» з усіма уламі і агрегатами. Звичайно, комфортабельність при цьому втрачена. Але автор ішов шляхом максимального спрощення технічних рішень, абсолютно чітко визначивши для себе і область застосування квадроцикла (грунтові сільські дороги), і режим експлуатації (поспішати нікуди, а картоплю перевезти треба). При цьому маса залишилася в прийнятних межах — 200 кг.
Технік-електрик Анатолій Обгрунтування параметрів і водій Іван Козуля з села Ленінського Черкаській області представили на конкурс розроблений ними ще десять років тому «мотопоезд», у складі якого кілька видозмінений моторолер «Туліца» і напівпричіп (фото 2). Крім підлозі причепа вони створили самосвальні платформу.


Вантажопідйомність напівпричепа — 500 кг; самосвальні платформи — 250 кг; максимальна швидкість навантаженого мотопоезда — 55 км / ч.
У середовищі самодіяльних конструкторів Олексій Юлле (м. Нарва, Естонія) вже відомий як автор оригінальних транспортних засобів, які він разом з братом представляв на конкурсі «Автосам-89». Брати працюють майстрами виробничого навчання в одному з ПТУ Нарви, ведуть гурток технічної творчості. Саме там і створюються ними найрізноманітніші зразки автомобільної та мотоциклетної техніки.
На наш огляд вони представили квадріцікл «Бара-бу», фото якого ви бачите. І цей твір став справжньою сенсацією і центром уваги на конкурсі.
Виготовлений на базі вузлів та агрегатів серійних автомобілів і мотоциклів, «Бара-бу» явив собою зразок того нового напряму, в якому, по крайней мере, у нас, з’явилася потреба і де простір для творчості майже безмежний.
Ми говоримо «у нас», оскільки різного роду трьох-і чотириколісних екіпажів для розваг і спорту у «них» створюються давно. Можна навіть сказати, що хвиля повального захоплення ними там пішла на спад. До нас же тепер прийшла запізніле відлуння. На щастя, не просто запізніле, але зазнали серйозні зміни з поправкою на наші реальні турботи.
Поки промисловість повільно і неповороткою створює і впродовж багатьох років зазнає і доводить чотириколісних мотовсюдиходи, конструктори-одинаки мало не в кожному селі будують своїми силами настільки необхідні їм у повсякденному житті «тягачі» і «трак тори». Не у всіх це підлозі чає красиво, але у всіх машини працюють!
Працює і «Бара-бу». До того ж, вона і красива.
На відміну від більшості подібних машин, де, як правило, використовується силовий агрегат «Тули», «Бара-бу» базується на вузлах і двигуні «Уралу».
Передня незалежна під вагома типу «Макферсон» із змінними характеристиками виготовлена із застосуванням елементів передньої вилки мотоцикла «Восход-ЗМ». Рульове управління спроектовано заново з використанням деяких вузлів автомобіля ЗІЛ-130 і мотоколяски СЗД. Незвичайна кінематика рульового приводу з гідравлічним демпфером забезпечує оптимальні кути за ворота передніх коліс квадроцикла за рахунок зміни нахилу стояків підвіски і повороту їх навколо шарнірів про поздовжніх реактивних штанг. Така конструкція, на погляд експертів, не тільки досить оригінальна, але, як показали проведені надалі випробування, і дуже позитивно позначилася на стійкості і керованості.
У конструкції квадріцікла використаний серійний, але укорочений задній міст автомобіля М-2140, встановлений залежно на трьох про поздовжніх важелях (верхній у вигляді трикутника) з пружинно-гідравлічними амортизаторами від мотоцикла ІМЗ.
Колеса від автомобіля «Москвич» з шинами від гоночної «Естонії» (передні мають розмір 195-535-13, задні 170-535-13) надають машині достатню стійкість.
Квадріцікл обладнаний декоративними легкос’емнимі щитками зі склопластику.
Оригінально вирішена конструкція широкого двомісного сидіння, вантажні платформи в зоні передніх і задніх коліс, закритий і відкривається «самоскидом» багажний ящик, розташований під задньою вантажною платформою, катафоти, яскраве забарвлення — ось ті прийоми, з по міццю яких дизайнер А. Юлле (а саме так написано на «Бара-бу») створив справжній «свято душі» для цінителів технічних новинок.
Безпосереднє знайомство з ходовими якостями квадріцікла відбулося тут же, на огляді-конкурсі, під час пробних заїздів, про ведення експертами та членами журі. Підвищений інтерес професійних фахівців в області розробки і випробувань мото техніки до даного експонату призначив проведення досліджень в досить повному обсязі. Їх результат — одностайна думка про доцільність прийнятих авторами технічних рішень і функціональному відповідно транспортного засобу бажаним режимам експлуатації. І як підсумок — перше місце і звання лауреата огляду-конкурсу «МОТОСАМ-90».
На цьому і можна було б поставити крапку в розповіді про «Бара-бу». Але не в розповіді про братів Юлле. Знайомство з ними переконує, що це виключно талановиті та неординарні люди. Об’єднавши навколо себе в автомобільному і кіно фото гуртках 20 осіб (з 300 навчаються в СПТУ-14, куди набір ведеться один раз на три роки), вони зуміли за кілька років роботи створити десятки конструкцій мототранспортних засобів … і десятки кіно фільмів. Навчаючи дітей, вони вчать їх не тільки професії, але й самого життя; будуючи свої «саморобки», вони не тільки вирішують технічні завдання, але створюють об’єкти «матеріальної культури» (за висловом Олексія). У цьому зв’язку дуже цінують індивідуалізм: хоча працюють всі разом, але кожен знає, що «ця машина моя, а ця — твоя». Цінують нестандартне мислення, що народжує нові ідеї. До речі, в автокружке 80% ідей належить Олексію, 20% — Матвію. У кіно-фотогуртку — навпаки.
Результат такого виховання очевидна. На «МОТОСАМ-90» брати Юлле привезли трьох своїх учнів, один квадріцікл («Бара-бу»), три трицикл («Варан», «Дух Нарви», «Міні) і один мотоцикл. А виїжджали з ще одним мотоциклом — «Іж-Планета-5»: приз ВО «ІЖМАШ» став їх нагородою.
Взагалі, треба підкреслити, що «дитяча» і «юнацька»
теми на «МОТОСАМ-90» звучали дуже потужно. Серед чотириколісних виробів слід відзначити роз’їзний навчально-тренувальний автомобіль («РУТА»), виготовлений дітьми в Будинку юних техніків у м. Вологді під керівництвом Анатолія Крилова. Його авто конструкторська лабораторія називається «ДТІ», що в перекладі означає «Дерзай, твори, винаходь». На «Руті» встановлено двигун вантажного моторолера Т-200 «Мураха», привід від якого йде тільки на одне — заднє праве — колесо. Всі мають незалежну підвіску, але гідравлічний привід гальм — лише на задніх колесах. Швидкість — 80 км / год (що забагато за відсутності гальм на всіх колесах). Споряджена маса — 279 кг. Габаритні розміри: довжина — 2370 мм, ширина — 1200 мм, висота — 1200 мм, база — 1600 мм, колія — 1100 мм. Звичайно, дорослому за кермом затісно, але поруч інструктор сидіти може. Радує а цьому виробі те, що з його допомогою десяток-півтора хлопчаків під керівництвом талановитого наставника
(А. Крилов за освітою інженер, а не педагог) осягають ази технічної творчості, вчаться мислити самостійно.
На фото 5 поруч із «Рутою» видно зовсім «малюк». Це не макет, а справжній, як би це точніше назвати, напевно, мотто самокат для дітей.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *